Страйкбол - з чого все почалося?
Передмова
Страйкбол — це не просто хобі для дорослих дітей. Сьогодні - це окремий вид спорту в багатьох країнах, а також військова дисципліна, що дозволяє тренувати тіло та розум. Уявіть собі - мільйони людей по всьому світу, від бородатих дядьків до дівчат у рожевих рукавицях — виходять у поля, ліси, покинуті фабрики, аби дати волю адреналіну. Не для того, щоб "поклацати по бляшанкам", а щоб у повній амуніції, з точними копіями бойової зброї, пережити сценарій штурму, оборони чи розвідки.
І хоча страйкбольна зброя стріляє не кулями, а легкими 6‑мм пластиковими кульками, емоції — на висоті. Реалістичні репліки зброї, важке спорядження, форма, а ще — своя етика, жарти, та атмосфера, якої не відчуєш на футболі чи тенісі.
Цікаво, що страйкболу вже понад пів століття, але, попри такий солідний вік, страйкбол не "тхне нафталіном". Навпаки, він постійно розвивається за рахунок нових формати, зброя, правил, подекуди навіть виникають своєрідні "спортивні ліги". Але якщо покопатися в історії, стає зрозуміло: це не просто гра, а результат дивовижного злиття технологій, культури, політики і навіть дитячих мрій.
Дикий Захід та діти
Хто б міг подумати, що предком сучасних страйкбольних приводів буде не щось з Японії, а... дитяча гвинтівка з США. У середині 1800-х у жив собі пан Кларенс Гамільтон. Був він годинникарем, але якось подумав:
А чого це діти граються з палками та рогатками, якщо можна зробити безпечну гвинтівку, яка стріляє, але не шкодить?
І створив він пружинну пневматику, яка стріляла свинцевими кульками. Після демонстрації компаньйону, було обрано й назву для гвинтівки - Daisy Air Rifle. Втім, перші моделі навіть не продавалися, а давалися в подарунок за купівлю вітряка. Таким чином значна кількість фермерів отримали подарунок для своїх дітей, а з часом Daisy Rifle отримала статус "першої гвинтівки, яку дарує батько сину".
Пізніше з’явилася легендарна гвинтівка Red Ryder. Якщо Ви бачили старі американські фільми, то точно впізнаєте її. Це була прям іграшкова ікона свого часу — як сьогодні LEGO чи PlayStation. Діти божеволіли, мало не в кожній газеті була реклама, а Гамільтон, напевно, вже й сам не вірив в свій успіх.
Після Другої світової в США почалося справжнє свято життя - солдати повернулись, економіка пішла вгору, а народ у пологові будинки. Настав час так званого "бебі-буму". А де багато дітей — там має бути багато іграшок.
І тут у гру вступає компанія Mattel — ті самі, що потім випустили Барбі, але починали з іграшкових пістолетів. Вони придумали капсульні пістолети - такі собі металеві револьвери з пістонами, які голосно стріляли і навіть імітували дим. Для дітей 50-х (та 90-х на пострадянському просторі) — це була зброя мрії. Звук є, дим є, ще й вигляд такий, що мати з переляку хреститься, коли бачить.
Японське зародження
А тепер телепортуємось у 1960-ті в Японію. Тихо, спокійно, акуратно — країна після війни й досі певною мірою на нервах, із суворими законами проти будь-якої зброї (навіть ножі довші за 6 см були заборонені).
Але людська тяга до адреналіну — то така штука, яку навіть суворий японський закон не зупинить. Саме тому японські моделісті почали імпортувати капсульні американські пістолети, крутити їх, перероблювати і зрештою прийшли до напряму "model guns". Через деякий час з'явилася й компанія MGC (Model Gun Corporation) — їхні пістолети були настільки реалістичні, що, дехто навіть фарбував їх у яскраві кольори, щоб "не плутали". Окрім того, MGC мали окремі моделі зброї з популярних фільмів та серіалів.
А потім у японських журналах з’являється стаття про американську гру "Survival Game" — щось середнє між пейнтболом і погонями з фільму "Хижак". І в головах японських ентузіастів вибухає складається пазл, головними ідеями якого є іграшкова зброя та гра на виживання. Так і народився японський страйкбол. Назвали його по-своєму — "sabaibaru gemu". Звучить як назва стилю карате, але насправді це гра, де всі полюють один на одного з пластиковою зброєю.
Окрім того, навіть представники Сил Самооборони Японії зацікавилися даним напрямом, так як це була чудова можливість тренувати військових (які були частково обмежені через заборону японської армії після Другой світової).
Ічіро Нагата
На початку 80-х в страйкболі панував легкий хаос - стріляти хочеться, але пістолети з пластику, кулька летить на десять метрів й падає від легкого подиху вітру. Японці чесно намагалися крутитися на пружинних механізмах, але довго це продовжуватися не могло.
І ось на сцену виходить Ічіро Нагата — фотограф, ентузіаст і стрілець. Чоловік, якому було недостатньо просто вистрілити з пістолета — йому хотілося, щоб пістолет мав віддачу, рухомий затвор та характер.
Він бере за основу газові балончики з фреоном, і вперше в історії створює газовий страйкбольний пістолет з блоубеком — ефектом віддачі. Коли ти стріляєш, затвор "їде назад" — наче в справжньому пістолеті. І це була революція.
Звісно, спочатку ця краса коштувала як крило літака — понад 2000$ на сучасні гроші. Купити його могли лише колекціонери, багатії або серйозні фанати.
Але японці не були б японцями, якби не знайшли з цього вихід. І цим виходом стала компанія Tokyo Marui. Нажаль, лозунгу "Страйкбольну зброю - японцям!" не було, але були низькі ціни та масштаб виробництва. Якщо раніше компанія виготовляла моделі літаків, танків та авто, то в 1985 році вони випустили свій першгий страйкбольний пістолет — Luger P-08. Так, ще жодного хоп-апу, проста конструкція, але й ціна всього 15 доларів.
А вже у 1991 році виходить те, що так звично для кожного страйкболіста - AEG (automatic electric guns) версія ізраїльскої гвинтівки Famas.
Усередині цього приводу був електромотор, який крутив "гірбокс" (спецмеханізм, що стискає повітря й виштовхує кульку), був хоп-ап (підкручує кульку, щоб вона летіла далі), і головне — була автоматична стрільба. Так, нарешті! Не треба було після кожного пострілу смикати затвор, а можна було стріляти чергами.
Але найкраще ще попереду! Tokyo Marui вигадали універсальний гірбокс (ті самі "версії" гірбоксів, про які страйкболісти тепер сперечаються на форумах). V2 став легендою (хоча автор надаэ перевагу третьому). Вони зробили все так, щоб деталі підходили від однієї моделі до іншої, тюнінгувалися, замінювалися і не вимагали паяльника з інженерною освітою. Відтоді страйкбол став не лише грою, а й техно-хобі — хто не колупався в гірбоксі, той не страйкболіст, а просто гуляв повз.
Розквіт виробників
Поки Tokyo Marui розробляла "електрички", сусіди за морем не дрімали. У Гонконзі заснували компанію Classic Army , яка взяла інший курс. Замість пластику — повний метал, замість масовості — якість, замість "дешево і сердито" — "дорого, але круто". Їхня зброя стала улюбленцем прихильників MILSIM та гідним придбанням для колекціонера.
Поки японці та китайці ділили ринок, у 1998 двоє хлопців з Данії (без пафосу, без офісів на 20 поверхів) почали возити страйкбольне спорядження Європою. Назвалися вони ASG (Action Sports Games). Спочатку просто торгували. Але потім такі задумалися над виробництвом власних кульок. Подумали? Зробили!
І це був ще не фінал. Вони вирішили піти далі й випустили свою зброю — CZ Scorpion EVO SMG. Це була перша страйкбольна репліка, зроблена повністю в Європі, від креслень до коробки. І вийшла не просто добротно, а шикарно — сучасно, з електронікою, фірмовою жорсткістю, щоб не розвалювалась після десятої гри.
У цей момент стало зрозуміло — страйкбол більше не належить Азії. Це вже світове явище — з фестивалями, лігами, спільнотами.
Сучасний стан
Отже, страйкбол давно вже не просто про "біганину по лісу з автоматом". З’явилася маса напрямків, і найсерйозніший з них — MILSIM. Military Simulation — це напрям, який передбачає максимальну наближеність до бойових дій, вимоги до спорядження та форми тощо.
Тут тобі і штурмові тактики, і рації, і карти, і ночівля в полі чи лісі. Ходиш по координатах, викликаєш “командира” по рації, командир кричить — і ти забуваєш, що насправді тебе ніхто не відправляв до армії. Усе по-чесному, тільки без поранень і військкомату.
Мілсім підкупає тих, хто любить "по-серйозному". Тут немає швидкості звичайного страйкболу, але є чітке розмуіння необхідності берегти своє "життя" та розуміти, що ти робиш. Сценарії часто тривають по 24 години (а іноді й довше), із ночівлею, маршем, умовною базою, постами. Хтось навіть їсть сухпайки — для повного занурення.
І от уявіть протилежність мілсіму. Ніякої "війни", ніяких“мап”, ніякої форми НАТО, тепловізорів чи саперних лопат. Тут усе по-іншому. Тут — SpeedQB (або спідсофт). І це вже не "страйкбол", а надзвичайно динамічний змагальний спорт.
SpeedQB — це вибухова суміш страйкболу, пейнтболу і бігу по укриттях. Грають в основному на закритих аренах, накшталт складів або спеціальних полів із укриттями. Команди — по 5 осіб. Мета — або знищити всіх супротивників, або захопити об’єкт.
Тут усе тримається на швидкості, координації й естетиці. Гравці —не в формі, а наче хіп-хоп виконавці з яскравими шоломами, кольоровими маски та легкими кастомними пістолетами.
Окрема гілка страйкбольної еволюції — це рольові проєкти. Частіше за все рольовки проводяться на основі "S.T.A.L.K.E.R." (рідше "Метро-2033"), та називають "сталкерстрайком"
Темна промзона, туман, іржаві бочки, старі будівлі і тиша, яку час від часу перериває шурхотіння в куста. Ти не просто учасник гри— ти сталкер із рюкзаком, у якому артефакти, горілка "Козак", батон і пачка патронів. У кожного своя роль — одинак, найманець, вчений, монолітівець, бармен, мутант (обов'язково з гримом).
Існують квести, завдання, рейди на “аномальні зони”, торгівля на базі, стрілки за контроль над територією — коротше, все, що Ви робили у грі S.T.A.L.K.E.R., тільки в реальному житті, і ще з приводом за плечима.
Може бути сюжет на день, а може бути гра на 48 годин із нічними вилазками, сталкерськими байками біля багаття і “викидом”, коли всім треба ховатися в укриття.
Підсумок
Отож, товариство, страйкбол — це не просто "забавка для тих, кому не дали автомат у військкоматі". Це ціла культура, яка народилася з обмежень, мрій і бажання отримати війну без крові (чи то заради тренування, чи то адреналіну).
Від першої пружинної гвинтівки Кларенса Гамільтона до AEG із сенсорами, від Red Ryder до кастомної HPA-системи за 3000$, від японських законів до змагань в Україні — це шлях довжиною більше половини сторіччя. І головне, що страйкбол живий. Він змінюється, оновлюється, і найкраще в ньому — це люди. Спільнота. Та сама, яка після гри разом їсть шашлик, ділиться враженнями й обговорює, як краще було зачистити будівлю та хто маклаудив.
Сьогодні ти можеш бути ким завгодно - командиром на мілсімі, спідсофтером, снайпером у гіліку або просто веселим хлопом у формі, який приїхав на поле, щоб відірватися. І це круто. Бо страйкбол — це свобода вибору, драйв, техніка, трохи фанатизму і справжні враження.
Хочеш відчути себе героєм без небезпеки — бери репліку, одягай окуляри, заряжай механу— і гайда в поле. А ще краще — з друзями. Бо найкрутіше в страйкболі — це моменти, коли ти, вимазаний у багнюці, смієшся разом з командою, розбираєш затор у гірбоксі і точно знаєш — воно того варте.
